Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Берестове — село, центр однойменної сільської Ради, складається з трьох частин, що мають окремі назви: власне Берестове, Вибоєве і Яровицьке. Розташоване за 45 км на північний схід від районного центру і сполучене з ним асфальтовим шосе. До найближчої залізничної станції Царекостянтинівка — 28 км. Населення 4910 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також населені пункти Довбине і Сачки.

В X—XI Ст. ст. на території Берестового протягом тривалого часу перебували кочові племена. Від тих часів збереглися 14 кам'яних баб.

До 1833 року першопоселенці користувалися такою кількістю землі, яку могли обробити, оскільки вільних ділянок було ще багато. До села прибували все нові й но­ві групи переселенців, серед них — багато втікачів від кріпацтва з північних губер­ній України. У зв'язку із зростанням населення кількість вільних ділянок землі швидко зменшувалась, а 1833 року, коли село стало волосним центром, землю поді­лили на ревізькі душі; Берестове об'єдналося з навколишніми хуторами в одну зе­мельну общину.

У перші десятиріччя XIX ст. в господарстві селян переважало тваринництво, розводили головним чином овець. Зростання промислових міст після реформи 1861 ро­ку посилювало попит на сільськогосподарські продукти, в першу чергу на хліб. У Берестовому, як і в інших селах, головним напрямком господарства стало ріль­ництво, насамперед вирощування пшениці на продаж. Товарно-грошові відносини набагато прискорили процес класового розшарування селянства. За даними перепису 1886 року в селі налічувалося 1332 двори, проживало близько 10 тис. чоловік, що входили до складу двох общин: Берестівської та Вибоєвської. В умовах частих по- сух та невисоких врожаїв у зв'язку з низькою культурою землеробства для прогоду­вання багатодітної сім'ї потрібно було не менше 18 десятин орної землі. Проте, у селі 415 родин засівали до 10—15 десятин, 187 —менш ніж по 5 десятин, а 85 не сіяли зовсім. Більше третини всіх цих господарств були безкінними, а чотири п'ятих не мали ніякого сільськогосподарського інвентаря. Біднота і значна частина середня­ків Берестового — всього 892 двори — через це вдавалися до супряги та найму. За рахунок зубожіння основної маси селянства виділилася заможна верхівка. Багатії, крім власних наділів, орендували близько 4 тис. десятин, у т. ч. 1,3 тис. десятин у сільської бідноти, мали вдосталь власного тягла і реманенту. 22 куркулі викори­стовували в своїх господарствах наймитів-односільчан.

Заможні селяни були основними виробниками товарного зерна. Вони збували його в Бердянську, де відкрили свої контори не тільки російські, а й іноземні пере­купники. З метою інтенсифікації рільництва куркулі почали застосовувати сільсько­господарські машини, а також добрива. Власники Бердянського заводу «Джон Грієвз і компанія» та «Торговельного будинку вдови Матіас і синів» відкрили в селі філіал контори для продажу сільськогосподарських машин. Біднота купувати ма­шини не могла, тому що для придбання, наприклад, букера селянин продавав 50— 60 пудів зерна, а жниварки-самоскидки — 150—160 пудів. Техніку купували і впро­ваджували у виробництво куркулі, одержуючи від того значні прибутки.

На початку XX ст. бідняцькі господарства Берестового, не витримуючи конку­ренції з куркульськими, ще більше розорялися. 1908 року вже 745 родин — 44 проц. всіх господарств — не мали знарядь для обробітку землі, 459 — не мали власного тягла. Це примушувало бідняків іти в найми або шукати заробітків у місті. Сіль­ські глитаї експлуатували 154 наймити. Понад 100 селян працювало на підприєм­ствах Бердянська і Маріуполя. 970 чоловіків і 318 жінок з 722 дворів займалися різ­ними промислами, половина з них — за межами села і навіть повіту.

Нагромадивши значні капітали, куркулі займалися лихварською і підприєм­ницькою діяльністю. Місцевий куркуль Харченко видавав селянам позички з розра­хунку 5 проц. річних. Вже через кілька років у кабалу до нього потрапила значна частина бідняків села. Цей визискувач придбав три економії у різних місцевостях, у т. ч. й у Криму, що разом налічували 680 десятин землі. Багатій Горелік збудував паровий млин та олійницю, де експлуатував 10-12 робітників. Інший глитай мав 4 вітряні млини, брав четверту частину зерна за помел, а наймитам платив копійки. Куркулі Макаренки і Шендрик відкрили цегельно-черепичні заводи, інші — про­довольчі та господарчі крамниці.

Соціальний гніт викликав гострий протест бідняцьких мас. На зміцнення рево­люційних настроїв серед селян Берестового безпосередній вплив мали виступи у бе­резні — квітні 1905 року робітників бердянських заводів (серед них було багато вихідців з села), які провели кілька страйків, вимагаючи політичних свобод, підви­щення заробітної плати і поліпшення умов праці.