Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Нововасилівка — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована по обидва боки балки Опанли, що простяглася до невеличкої степової річки Корсака. До районного центру 15 км, до найближчої залізничної станції Мелітополь — 35 км. Населення 3,6 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Жовтневе, Новоолександрівка, Південне і Федорівка.

Нововасилівка заснована 1823 року. Першими поселенцями були 15 родин дер­жавних селян-молокан із Тамбовської губернії, переселених сюди царським урядом. Протягом наступних 20 років у ці місця переїхало чимало державних селян з Володимирської та інших губерній Росії.

Землекористуванням відала община. Перші наділи нарізалися на ревізькі душі. За даними IX ревізького перепису 1850 року Нововасилівська община мала 8,9 тис. десятин, з яких 400 десятин розораної ногайцями землі було розподілено під садиби на ревізькі душі, решта цілини залишалася під толокою, на якій випа­сали отари овець. Напередодні реформи 1861 року відбувся другий переділ. І цього разу орну землю поділили за кількістю ревізьких душ, зареєстрованих X ревізією 1859 року.

У Нововасилівці у цей час налічувалося близько 200 дворів, проживало понад 2 тис. чоловік, у т. ч. 939 ревізьких душ. На відміну від інших сусідніх сіл воно забудовувалося за планом. Заможні молокани споруджували облицьовані цеглою будинки. Цеглу вивозили за ЗО—40 км з німецьких колоній. На початку 50-х років в селі відкрився власний цегельний завод. Жодного медичного закладу тут не було. Неписьменних, затурканих селян неважко було залякати верховодам молоканської секти.

Згідно положення 1866 року державні селяни Нововасилівки мали викупити землю у казни. В цей час на ревізьку душу припадало по 9,1 десятини. За десятину землі селяни щорічно сплачували 1,2 карбованця.

Зростання попиту на товарне зерно у післяреформений період призвело до того, що цілинні масиви розорювалися, вівчарство поступалося перед хліборобством. Власники великих отар брати Мазаєви перекочовували на Північний Кавказ і Ставропільщину. Виведена ними мазаєвська порода овець набула світову славу. Мазаєви орендували поблизу Нововасилівки 20 тис. десятин землі, на яких випасали 200 тис. овець.

З розвитком рільництва значно зросли ціни на землю, піднялася й орендна плата. Більшість селян стояла за переділ на наявні чоловічі душі. За цим принципом і відбувся у Нововасилівській общині третій (1877 року) переділ землі, на кожну з 1703 наявних чоловічих душ припало по 4 десятини ріллі. Під садибу виділялося півдесятини на двір.

Посилилося класове розшарування селян. За переписом 1886 року в селі налі­чувалося 423 двори, проживало 3095 чоловік. З цієї кількості не мали наділів 72 двори: ремісники, наймити, торговці тощо. З 351 господарства 23 не сіяли, 53 засі­вали від 1 до 5 десятин, 52 господарства — від 5 до 10 десятин, вдаючись до супряги чи найму тягла і реманенту. Це була сільська біднота, яка становила 37 проц. за­гальної кількості дворів.

Середняцька група налічувала 103 господарства. Вони мали наділи до 12 деся­тин. Більшість цих господарств вдавалася до супряги. 120 заможних господарств засівали від 25 до 100 десятин надільної і орендної землі. Крім того, 6 з них ще купили 6784 десятини землі. Вони мали 127 косарок і жниварок, по 4—8 коней; на кожне куркульське господарство припадало по 41,5 голови великої рогатої худоби. Сільські глитаї займалися також торгівлею, мали ремісничі майстерні з найманими робітниками.

Наприкінці XIX — початку XX ст. у Нововасилівці почали споруджуватися промислові підприємства. Зокрема, цегельний завод Євстратова, шкіряний завод Петракова, великий млин з газогенераторним двигуном Калмикова, кустарні май­стерні. У сусідньому маєтку поміщика Д. Діка також працювали паровий млин та механічні майстерні. У зв'язку з цим у селі проживало близько 100 робітничих сімей.

Столипінська аграрна реформа, спрямована на руйнування сільської общини, внесла чималі зміни в життя Нововасилівки. У 1911 —1914 рр. близько 100 бідняць­ких і середняцьких господарств продали свою землю і стали сільськими пролета­рями. Понад 200 бідняцьких господарств здавали дві третини землі в оренду. Серед­няцька група у 1914 році становила лише 32 проц. Куркулів же збільшилося ще на 30 господарств, їхня група становила близько 25 проц. усіх господарств — більше, ніж у будь-якому з сусідніх сіл. 10 куркулів стали великими землевласниками» мали десятки найманих батраків.

Напередодні першої світової війни в Нововасилівці проживало 7 тис. мешкан­ців. У центрі села розташувались кам'яні будинки багатіїв, торговельні склади та промислові підприємства, а на околицях тулилися бідняцькі саманні хати та зем­лянки. Куркульські садиби були обнесені цегляними, залізними чи дерев'яними парканами.